Державна установа
"Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб
Міністерства охорони здоров'я України"

26 квітня 2015 року набув чинності Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року№1700-VII. Пунктом 4 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» цього закону визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», крім положень щодо фінансового контролю, які втрачають чинність з початком роботи системи подання та оприлюднення відповідно до нового закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (надалі – декларацій).

Відповідно до пункту 2 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» нового закону, до початку роботи системи подання та оприлюднення декларацій за новим порядком, суб’єкти декларування подають декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Тобто, відповідно до попереднього закону.

Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій відповідно до нового Закону приймається рішення Національного агентства з питань запобігання корупції, але не раніше 1 січня 2017 року.

Обов’язок осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також інших прирівняних до них осіб декларувати своє майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік встановлено статтею 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон).

Хто, куди та за якою формою зобов'язаний подавати Декларацію

Декларація за минулий рік заповнюється і подається особами, зазначеними у пункті 1 і підпункті «а» пункту 2 частини 1 статті 4, та особами, зазначеними в абзаці першому частини 1 статті 11 Закону (далі - декларанти), за місцем роботи.

Слід звернути увагу, що у підпункті «а» пункту 2 частини 1 статті 4 Закону згадуються посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини 1 цієї статті.

Зауважуємо, що у бюджетних установах, як правило, складно встановити, чи є особа посадовою, оскільки, у профільних законах, які регламентують різні види професійної діяльності, відсутні чіткі визначення цього поняття.

Відповідно до абзацу 6 підпункту 5 пункту 3 розділу «Загальні положення» Методичних рекомендацій «Запобігання і протидія корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування», опублікованих Міністерством юстиції України 09.10.2013 року, для застосування вимог антикорупційного законодавства під «посадовими особами» розуміють працівників, які постійно чи тимчасово обіймають в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважною службовою особою установи, організації, судом або законом.

При цьому для визначення «організаційно-розпорядчих» та «адміністративно-господарських обов'язків» Міністерство юстиції України пропонує використовувати постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р. №5, яка дає наступні визначення цих термінів.

Організаційно-розпорядчі обов'язки – це обов’язки щодо здійснення керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (завідувачі відділів, лабораторій), їх заступники.

Адміністративно-господарські обов'язки – це обов'язки щодо управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такими повноваженнями наділені начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідувачі складів, їх заступники, керівники відділів тощо.

Увага! Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

Працівники установ, організацій, які виконують професійні (наприклад, лікар), виробничі (наприклад, водій) або технічні (наприклад, сторож) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки.

Тобто, якщо в особи, яка обіймає певну посаду, є підлеглі, які під її керівництвом виконують обумовлене коло завдань, то особа, яка займає таку посаду, повинна складати антикорупційну Декларацію.

Важливо! Службовими особами можуть визнаватись як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства (постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. №5).

Особи, які претендують на зайняття посади посадової особи юридичної особи публічного права (посади яких визначені п. 1 ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 11 антикорупційного Закону), до призначення на відповідну посаду подають Декларацію за встановленою Законом формою до місця майбутньої роботи.

Строки подання Декларацій

Відповідно до вимог статті 12 Закону декларанти зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи Декларацію за минулий рік.

Особи, які претендують на зайняття посади посадової особи юридичної особи публічного права, до призначення на відповідну посаду подають Декларацію під час подання заяви про прийом на роботу.

Особи, які не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи Декларацію за минулий рік через перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають таку Декларацію за звітний рік до 31 грудня.

Місце зберігання Декларацій і порядок використання зазначених у Деклараціях відомостей

Декларації зберігаються у кадрових підрозділах відповідних юридичних осіб публічного права в особових справах осіб-декларантів. Декларацію приєднують до матеріалів особової справи, нумерують та вносять до переліку документів, що зберігаються в особовій справі.

Наведені у Декларації відомості відповідно до статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не належать до інформації з обмеженим доступом, крім інформації, яка не підлягає оприлюдненню відповідно до статті 12 Закону.

Згідно з частиною 4 статті 12 Закону порядок зберігання документів і використання відомостей, зазначених у деклараціях, затверджується Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 р. № 16.

Відповідно до зазначеного Порядку відомості, наведені в Декларації, оформленій за формою і в порядку, що встановлені Законом, не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, а також реєстрації місця проживання, дати народження декларанта, місцезнаходження об'єктів, що наводяться в Декларації (що є інформацією з обмеженим доступом).

Отже, у разі витребування відомостей із Декларації уся інформація з обмеженим доступом не підлягає розголошенню (тобто не вказується у переліку поданих на запит третьої особи відомостей) або повинна бути заретушована (якщо подається копія Декларації). Винятками з цього правила можуть бути випадки, чітко передбачені законом. Наприклад, здійснення оперативно-розшукових заходів, процесуальних чи слідчих дій у ході кримінального провадження. Однак, у такому випадку право запитувача на одержання інформації повинно бути підтверджене документально. Копія документа, який би підтвердив право третьої особи на одержання персональних даних декларанта, має зберігатися у справі. Про надання такої інформації робиться запис у відповідному журналі (реєстрі).

За незаконне поширення конфіденційної інформації про фізичну особу (її персональних даних) передбачена адміністративна відповідальність (частина 4 статті 188³⁹ КУпАП, штраф у сумі від 5100 до 17000 грн.) і кримінальна відповідальність (стаття 182 КК, залежно від обсягів заподіяної шкоди карається як таким самим штрафом, так і позбавленням волі на строк від 3 до 5 років).

Відповідні юридичні особи публічного права ведуть облік запитів щодо надання відомостей, зазначених у деклараціях, із зазначенням одержувача відомостей, реквізитів та змісту запиту, структурного підрозділу, що відповідає за надання відомостей, та відмітки про їх надання.